ЗНОву про ЗНО
Отже, наближається час "Ч", а вірніше, час "Зю": завтра пишемо перший тест з комплексу так званого ЗНО — зовнішнього незалежного оцінювання. Звучить кожне слово гарно, але все словосполучення здорового глузду не має. Зате бабла під це діло було виділено з держбюджету неміряно, а скільки пішло на відкати — цього взагалі ніхто вам не скаже.

Історія впровадження у нас тестів почалася не у минулому році. І навіть не в позаминулому. Ще на початку 90-х років Міністерство освіти зайнялося питанням наведення глянцевої показухи на систему середньої освіти, котра вже тоді дала тріщину і стала валитися. Адже саме у ті часи відбулася профанація освітянської діяльності, необхідність наявності у молодої людини (та й у зрілої) атестата чи диплома стала сумнівною, престиж професії вчителя і викладача було суттєво підточено. Усе це на фоні ідеологічного зламу суспільства, морально-етичної кризи й розорення абсолютної більшості його членів віщувало розвал системи освіти.

Так воно й трапилося. Постійні пертрубації в Міносвіти і підлеглих йому структурних підрозділах, перманентні "скорочення", коли на місце одного освітянського функціонера, професіонала старого гарту до Києва перетягували трьох провінційних дилетантів, при цьому штат, замість того, щоб скоротитися, роздувався утричі, об'єднання Міністерства народної освіти та Міністерства вищої та професійної освіти призвели до того, що про школу забули усі. Заклопоталися дутими нікому не потрібними питаннями, частіше всього висмоктаними з пальця чи ще з якогось місця. Це ж було дуже зручно: спочатку створюється штучна проблема, роздувається до велетенських масштабів, потім під це діло пишуться такі ж липові трактати й дисертації, "вибивається" фінансування, благодійна допомога і всілякі гранти.

Таким чином і була піднята проблема реформування середньої освіти. Насправді, нічого там реформувати непотрібно було. Варто було лише підтягнути шкільні програми до сучасних історичних, політичних і технічних реалій. Але ж ні, цим дядькам, котрі за казений кошт поїздили по "діяспорах", заманулося одним махом зробити у нас так, як у "еуропах" і "канадіях". А якщо не вийде, то хоча б прославитися. Хай навіть сумнівною славою Герострата.

— А що нам потрібно для цього?
— А майже нічого. Давайте зробимо замість застарілих "єгзаментів" новітні тести. І всі проблеми будуть вирішені!
— Які проблеми?
— А всі!
— Ну, то давайте зробимо!
— Ееее! Спочатку гроші!
— Які гроші? Ви ж казали, що для цього нічого не потрібно!
— Я не казав "нічого"! Я казав "майже нічого"! Тут від вас потрібна лише дрібничка: кілька мільярдів купоно-карбованців. Тільки швидше, бо завтра знадобляться трильйони.
— Та ніяких проблем! Тільки... потрібно порадитися, угзодити, завізувати... Ну, розумієте? Бюрократія ж...
— Та радьтеся-візуйте. Тільки пошвидше: завтра знадобляться трильйони. А сьогодні є шанс проскочити на шарка.

Та й пішли дядьки радитися. Забрали залишки старої педагогічної гвардії, хто ще знає, що таке середня школа і почали мусолити тему. Стара гвардія сказала:
— Не бачимо жодних перешкод. Потрібно лише створити підрозділ, робочу групу, розробити план, методику...
— Та що ви тут зі своїми бюрократичними старообрядницькими замашками! Потрібно жити і діяти по-новому! Раз-два і готово!
— Ну, то й зробіть самі це ваше "раз-два".
— Та ось, будь ласка! Ось перелік задач, зараз їх швиденько порішаємо, добавимо ще по три варіанти неправильних відповідей, розпишемо по варіантах і хай сидять, тестуються по-мериканськи, по-демократичному.
— Так, а ви впевнені, що самі їх зможете вирішити?
— Та скільки там?.. Уппсь!
— От вам і "упсь"! А як ви збираєтеся забезпечувати секретність? Ну, щоб ніхто не мухлював і екзаменатор не міг вплинути на процес тестування. Це вам "упсь номер два". А хто займатиметься тестуванням? Школа? Чи потрібно створювати спеціалізовані служби? А скільки це коштуватиме, ви прорахували? Це вам "упсь номер три". Що кажете? Комп'ютер все зробить? А ви бачили комп'ютер хоч би раз, хоча б здалеку? Розумієте, що для нього потрібно програму писати? А ви порахували, скільки це коштує? А скільки комп'ютерів потрібно на країну? А обслуговування? "Упсь номер чотири"? А ще ж потрібно друкувати якісь бетлики... Як кажете? Сертифікати? Хай будуть сертифікати. Все одно їх потрібно на чомусь і чимось друкувати. І ще щоб хтось обліковував і видавав їх. Що? Не подумали? То йдіть і подумайте, бо у нас ще вісімнадцять "упсів" назріло. А ми ще ж не підійшли до самого головного: адаптація шкільної програми до тестування, організація комп'ютеризованих центрів для проведення тестів... Що? Тести будуть паперовими, писатися у школі, звозити в одне місце і там вноситися до комп'ютера? Ви, мабуть, збожеволіли! Ідіть звідсіля тим більше! Причому, чим далі, ти швидше!

Харкнули дядьки на дубовий паркет в особнячку біля Повітрофлотського віадуку, навіть розтерти забули. Побігли жалітися до заморських господарів, може який кавалок гранта кинуть під ноги. Дядьки заморські цибулину свою почухали і кажуть ображено: "Е-е-е, ні, вельмишановні містери! Не хочете, то й не треба. Давайте почекаємо, поки поміняється склад міносвіти: коли там працюватимуть "наші" люди, то й проблем поменшає, і нам вигідніше буде. А то ці старі пердольєро зі своїми непотрібними питаннями нам усю малину псують, того гляди, ще й нам порушать нашу систему оболванювання. А ви краще йдіть додому та й диверсії усілякі вчиняйте, реформи самі пришелепкуваті пропонуйте, вимотуйте їх фінансово й морально. Чим гірше, тим краще."

Так воно й сталося. Потихеньку стара міністерська гвардія повимирала/пішла на пенсію, прийшли нові кадри, котрі жодного дня у школі не працювали, мають вельми приблизне уявлення, що таке початкова і середня освіта та що таке педагогіка взагалі. Експериментами своїми внесли вони різнобій у шкільні програми (зараз немає єдиної програми як такої, кожен учитель сам собі складає програму на свій розсуд, тому в школі зникло поняття заміна, адже інший вчитель не знає, в які хащі завів своїх учнів відсутній учитель), наплодили ескпериментальних підручників з мовними і логічними помилками, зі збоченним викладенням матеріалу, низькими зарплатами довели педагогів до зубожіння. Таким чином шкільне здирництво і хабарництво стало нормою. І от тепер, ні сіло ні впало, з метою "боротьби з корупцією" вводиться система оцінювання знань у вигляді тестів.

Ну, боротьби з корупцією, по-перше, у них не вийшло: інших екзаменів ніхто не відміняв, а уроки не проводяться, адже цілими днями учнів натаскують на тести (два минулі тижні у нас усі уроки були присвячені виключно українській мові&літературі). Тому суми, котрі батьки мають сплатити "для вирішення проблем", збільшуються автоматично удвічі. Крім того, шкільна програма з тестових дисциплін не засвоєна: то карантин, то лікарняний, то курси підвищення кваліфікації, то вибори, половина тем не читалася взагалі. Хто у перших рядах репетиторів? Правильно, ті ж самі вчителі. Тільки вони вже чомусь здорові, вільні й повні сил та енергії. І коштує це задоволення вже не 10 долярів на годину, а 10 євро.

По-друге, учні, які не складали тестів 11 років, просто не привчені до такої форми перевірки знань. Потрібно було починати тести впроваджувати з 1 класу як проміжкову атестацію, а не обухом по голові вляпати це діло нинішнім випускникам. Попитайте будь-якого вчителя, який провів апробацію тестів зі своєї дисципліни, хто зміг відповісти на відмінно на всі завдання? А ніхто. Я теж вважав, що тести — це щось елементарне. Але коли на п'ятому завданні впадаєш у ступор на елементарщині, починаєш співчувати нинішнім випускникам і їх батькам. На зборах акціонерів батьківських зборах минулого тижня проводився інструктаж, що до чого на ЗНО. Мало того, що учителі досить туманно уявляють, як це все проходитиме, так ще й працівники центрів панічно розводять руками, мовляв, ми знаємо не більше вашого, поживемо — побачимо. Нам доповіли, що діти кілька разів проходили тренувальне тестування, при цьому виявилася парадоксальна картина: двієшники-трієшники тести складають набагато краще, ніж відмінники. Особливим рекордсменом у цьому плані став однокласник сина, охламонистий хлопчина, котрий при повному незнанні предмета за десять хвилин розставляє хрестики там, де підказує інтуїція, і усі роботи написав на "відмінно"! Ну, майже на "відмінно", бо на творчі завдання він забивав. Він відноситься до цього заходу як до лотереї і не переймається ні результатом, ані процесом.

Власне це те, про що казав на минулому тижні в інтерв'ю директор Центру ЗНО Лікарчук Ігор Лейбович (тільки він "чарівним" чином вихрестився з Лейбовича в Леонідовича). І це є по-третє. Цей пургоносець розповів, що тепер всі будуть святі, ніхто хабаря брати не буде, ні при випуску зі школи, ні при вступі до вузу, бо ж людський фактор виключено повністю (наївний. Подивитися рекламний ролик Центру, відзнятий у броварській школі, — там можна побачити багато моментів, де можна грошвою підживитися і "своїм" допомогти)! Крім того, за словами Лікарчука, урівнюються в правах сільські та міські учні (яким чином? не аргументував). Розповідав він також про те, що тести — це така класна штука, при якій медаліст може тест завалити, а трієшник написати геніально (це що? це і є хвалена об'єктивність ЗНО?!). Ну, зрозуміло, Ігор Лейбович відробляє свої гроші, для цієї роботи його й найняли.

Ну, годі вже, таки доживемо до завтра — побачимо.